Спритний парубійко в поле йшов косить,
Біг за ним собака. Раптом чоловік
Їде з поля возом: - Парубче, куди ти?
- Йду косити жито: день годує рік.
Тут же виявляє вдачу парубочу:
- Прийми воза, дядьку, а то перескочу.
А що то у тебе, парубче, в торбині?
- Пироги. - А чом їх так багато там?
Жартувати й далі до смаку хлопчині:
- Як не з’їм – собаці решту я віддам…
Добре наробившись, в пору вечорову
Йде хлопчина з поля, косу – на плече.
Раптом зустрічає чоловіка знову,
Що сидить край двору й мотуза суче.
- Звідки йдеш? – гукає дядько парубчині.
Той скривився, наче з кислого щавлю:
- З косовиці, - каже (жарти інші нині), -
Прийми, дядьку, мотуз: не переступлю…
- Що, вдалося, може, хоч півниви втнути?
- Цілу ниву, дядьку!
- Та не може бути!
- А де пироги ті? - Геть усі поїв.
- А собака де твій? - І собаку з’їв…
Отже справа, друзі, у сумлінні й силі.
Ось чому нам кажуть про майстрів – трудяк:
Він, мовляв, «собаку з’їв у цьому ділі»,
Тобто має досвід, знає, що і як!
Д.Білоус
Немає коментарів:
Дописати коментар