У житті кожної дівчинки настає
такий момент, коли вона – ем, як би то сказати, щоб не шокувати батьків, –
дорослішає. Так-так, із маленької дівчинки виростає у симпатичну дівку, щоби
потім, як той метелик, перетворитися на чарівну дівчину, а згодом в один день
усвідомити, що ти – доросла жінка. Тут-таки, не розводячись довго про дівчачу й
батьківську психологію, варто завважити одне: нам, дівчатам, у цей період ох як
нелегко. Із нами стаються зміни фізіологічні та психологічні, у нас виникає
мільйон запитань, про які соромимося запитати в батьків, нам усе більше
подобається той чи інший хлопець, ми чинимо дурниці й намагаємося все те виправити…
Ми набуваємо того, що коротко зветься життєвим досвідом. І щоб нам усім (і
дівчатам, і батькам) на цьому шляху було легше, людство придумало книги. Тож
сьогодні Барабука відібрала для вас декілька книжок сучасних українських
авторів, які неодмінно зацікавлять дівчат-підлітків у непростий період
зростання.
Отже,
почнімо з найцнотливішого. Хоча, слід зауважити, що українська сучасна
література для
дітей та підлітків і досі надміру цнотлива, тож ви можете без
вагань брати будь-яку книжку й спокійно її читати, не боячись, що там десь
трапиться слово «секс». У повістях Оксани Лущевської «Друзі за листуванням» та
«Найкращі друзі» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2011) йдеться, як ви вже й
самі здогадалися, про епістолярну дружбу. Головна героїня Ксеня – молодчинка,
зразкова учениця провінційної української школи, ідеальна донька, ще й
додатково вчить англійську. У Ксені є мотивація: перемігши в олімпіаді з
англійської мови, дівчина отримає шанс побачити США, побувати в американському
таборі разом із підлітками з різних країн, попрактикувати іноземну мову,
заприятелювати з різними людьми, пережити силу-силенну пригод – а далі ви самі
можете уявити. Отож свою мрію Ксеня таки здійснює наполегливим навчанням, а
відтак вирушає в заокеанську подорож, знаходить там друзів за листуванням і
навіть потенційного хлопця на ім’я Ерік, із яким, проте, в неї нічого так і не
буде упродовж двох книжок (хоча саме він і є Ксениним головним другом за
листуванням, який у другій книжці приїжджає до України). Шкода, що з пригодами
не дуже склалося, – напруги від книжок не очікуйте, оповідь ведеться плавно,
ніяких віражів та «американських гірок», ніякого завмирання серця і переживань
за долі головних героїв, але натомість – повчальна розповідь, яка може
надихнути читачів присвячувати навчанню більше часу.
П’ятикнижжя Марини Павленко
«Русалонька із 7-В» (Вінниця: Теза, 2005–2013) – чудовий зразок дівчачого
письма з продовженнями. І хоча особисто мені хотілося б, щоб семикласниця
Софійка дорослішала з книжки у книжку, щоб і проблеми її дорослішали, та це вже
була б інша книга, про якусь іншу русалоньку. У Марини Павленко є і прецікаві
пригоди, і напруга, і переживання, містика, прокляття, привиди, русалки,
легенди – недаремно «Русалоньку з 7-В» називають «краєзнавчим детективом».
Кожна з п’яти книжок тримає в напрузі від першої до останньої сторінки, героїня
Софійка викликає любов і повагу, хоч вона й не завжди чинить правильно. Але ж
усі помиляються, і головне – вміти робити з цього висновки, а цей досвід ох як
згодиться читачам у майбутньому. Любовна лінія тут також є, не сумнівайтеся, зі
своїми перипетіями й переживаннями, як то й буває в нас, дівчаток. За головними
героями Софійкою та Сашком цікаво спостерігати, і я, наприклад, досі хвилююся,
чи будуть вони все-таки разом. Усе свідчить про те, що колись будуть, але ви ж
знаєте, як воно буває в житті. Так що тримаймо кулачки!
Попри те, що головний герой
наступної книжки – 13-річний хлопець, я авторитетно заявляю:
книжку
із задоволенням прочитають і дівчата. Насамперед дівчата (хоча це все – такі
умовності!). Написала повість «Арсен» знана письменниця, майстриня детективів і
жіночих історій (у хорошому сенсі) Ірен Роздобудько (Київ: Грані-Т, 2012).
Повість написано від імені 13-річного Арсена, хоча знавці хлопчачої психології
стверджують, що в його образі складно впізнати суперечливого підлітка, який
живе з розлученою матір’ю і намагається іти супроти системи. Надто вже він
правильний. Але в цьому є свої плюси: усім нам потрібен позитивний герой для
наслідування, то чому б ним не стати Арсенові? Так ось, хлопець таємно їде на
літні канікули в село до діда й баби, залишивши маму, яку називає просто Юлею.
Там, у селі, Арсен дізнається моторошну таємницю свого роду, історію жорстокого
вбивства, яке він неодмінно мусить розплутати разом із читачами. А допомагає
йому в цьому чарівна Айрес, дівчина-мрія на мопеді, яка відіграє в житті хлопця
немалу роль. Знаю-знаю, вас цікавить, чи буде тут любовна лінія, – а це вже
читайте. Не всі ж секрети вам розповідати!
«Подорожтуди, десніг» Марини Рибалко (Видавництво Старого Лева, 2012) – книжка зовсім
непроста й не така вже дитяча, хоч і маскується під неї (не судіть книжки за
обкладинкою – друге правило українського книголюба!). Хоча тут і йдеться про
абсолютно дитячі пригоди у фентезійному світі, і хоч головним героям по десять
та одинадцять років, старші дівчата й собі знайдуть у повісті важливі теми для
роздумів. Зокрема, про любов і вибір. Спробуйте поставити себе на місце
головної героїні Марічки. Уявіть, що вам треба раптово повернутися на вісім
років назад у часі – ви тоді станете зовсім малими, але розум і досвід у вас
залишиться той, яким і був. Доросла чи майже доросла людина в тілі дитини!
Страшно й подумати. Треба читати!
На черзі – книжка молодої письменниці Оксани Сайко.
А до
книжки-не-книжки без автора «Людина в (м)асьці» (Грані-Т, 2011) я ставлюся
двозначно. З одного боку, це цікавий експеримент на тему стосунків у інтернеті,
спілкування в соцмережах і всюдисущого непорозуміння, із цим пов’язаного. Мова
цього твору вам дуже знайома, хоча програмою ICQ, здається, вже давно ніхто не
користується. Але суть від того не міняється: мережеве спілкування приречене
носити маски, тож тут завжди треба бути обережними (детальніше про те, «Як не
заблукати в павутині», читайте тут). Із другого боку, втілено цей експеримент,
як на мене, не дуже вдало, але ж це тільки моя думка (а перше правило
книголюбів усіх країн – завжди складати власну думку про прочитане!).
Ну, і насамкінець. Шукаючи для вас цікаві книжки,
читаючи купу всього і українського, і перекладного, я зрозуміла одну важливу
річ. Може, це й для вас буде одкровенням: інколи цікава й дуже актуальна книжка
лежить просто перед вами, на старій бібліотечній поличці. Тільки ми якось
забуваємо туди зазирнути, бо ж бібліотеки, як і шкільні програми, в нас із
відомих причин асоціюються з нудьгою несосвітенною і чимось дуже далеким від
життя. На щастя, це не завжди так. І якщо ви не боїтеся в цьому пересвідчитися,
запитайте в бібліотекарів книжку Ірини Вільде «Повнолітні діти». І ви все
зрозумієте. Про дівчат, жінок, про себе, про книжки. Бо ж найголовніше правило
книголюба – ніколи не переставати шукати саме ту книжку, яка зможе цілком
перевернути ваш світ. А ми з БараБукою в цьому радо допоможемо
Автор:
Христя Нечитайко
Немає коментарів:
Дописати коментар